Правление владимира мономаха. Внутренняя и внешняя политика Мономаха
Весной 1113 после смерти князя Святополка должно было начаться правление Владимира Мономаха. Киевляне искренне желали видеть на престоле именно его. Как и двадцать лет назад киевляне предложили Владимиру возглавить Киев. Князб отказался, поскольку никогда не чувствам сильной тяги к управлению всей страной. В этом случае по традиции наследования престола Киевом должен был править Давид, старший сын Игоря, брата Святополка. Но Киевляне, требуя, чтобы началось правление Владимира Мономаха, устроили беспорядки в городе. В конечном итоге Владимир Мономах сдался. И в том же 1113 году въехал в Киев.
Правление Владимира Мономаха, безусловно, можно назвать одним из самых успешных за всю историю Киевской Руси. Причиной этому служил ум князя, а также его решимость. Без капли сомнения он наказывал всех врагов страны, как внешних, так и внутренних. Сам, а также с помощью своих сыновей Мономах одержал немало славных побед. Старший сын Мономаха Мстислав ходил в походы на Ливонию, и всякий раз возвращался с победой. Младший сын Мономаха Георгий ходил в походы в Булгарию. Эти походы так же были успешны. Средний сын Мономаха Ярополк воевал на полоцком направлении. За время этих войн он сумел захватить три половецких города. Слава о победах Мономаха разнеслась по всей Европе. Греческий император очень опасался росшего могущества Киевской Руси. И не зря. Мономах отправил Мстислава, своего старшего сына, в Адрианаполь. Опасаясь войны с русскими, греческий император отправил в Киев богатые дары, дабы примериться с Владимиром. Одними из составляющих этих даров стали держава и скипетре, шапка Мономаха и древние бармы. Именно эти предметы впоследствии стали неотъемлемой частью российской государственности. Дары эти доставил лично епископ Византийский, превратил правление Владимира Мономаха из княжеского в царское. Епископ объявил Мономаха царем Руси.
Внутренняя и внешняя политика Мономаха
Не ограничивалось правление Владимира Мономаха укреплением границ государства. Жестоко карал князь всех, кто пытался угрожать государству его. В 1119 году единственный князь, который не признавал законности власти Мономаха – Глеб, князь минский, захватил город Слуцк. Правление Владимира Мономаха было жестоким, но справедливым. Не мог князь потерпеть своевольности Глеба, собрал войско и двинулся на Слуцк. В состоявшемся сражении Монома одержал победу. Глеб был плене и доставлен в Киев, где и скончался в 1119 году.
Правление Владимира Мономаха продолжилось и дальше усиление государства российского. Граждане Киева надеялись, что Владимир переделает систему наследования власти, чтобы избежать в дальнейшем войн брата с братом. Но Мономах, который страстно любил свою страну, этого не сделал. Причины сего весьма прозрачны. Было абсолютно очевидно, что изменение системы наследования престола вызвало бы новую междуусобную войну со стороны абсолютно всех князей Руси, которые не пожелали бы терять свое право на киевский престол.
Славно было правление Владимира Мономаха, которое смело можно характеризовать периодом перемирия внутри страны. Долго ждали граждане мира и вот с приходом к власти Владимира они его получили. Сам Мономах прожил 73 года. 19 мая 1125 года Владимир отправился на берег реки Альт, в церковь, которую по его приказу там построили. У входа в церковь, в том самом месте, где некогда был убит князь Борис, и умер Владимир Мономах.
У 1093 р. помер Всеволод Ярославович - останній з київських князів, названих у заповіті Ярослава Мудрого. І таким чином, освячений авторитетом мудрого князя порядок успадкування князівської влади - не такий уже й досконалий, як засвідчили події останньої третини XI ст., - припинив своє функціонування. Русь опинилася перед вибором способів нового впорядкування династичних справ.
Найліпші шанси зайняти вакантний після смерті Всеволода Ярославовича київський стіл мав його син Володимир Мономах, котрий обіймав чернігівський стіл. На той час він був доволі успішним полководцем і зрілим політиком. Своє ім"я він передовсім уславив походами проти половців. У переказах говорилось і про вдалу виправу на Чехію. Крім того, у боротьбі за Київ при потребі Володимир Мономах міг розраховувати і на допомогу брата Ростислава, котрий сидів на князівському столі в Переяславі.
Проте Володимир цього не зробив, поступившись місцем на київському столі синові старшого з Ярославич і в - Святополку Ізяславичу, на той час князю турівському. Сам же Мономах залишився на князівському столі у Чернігові, а брат Ростислав - у Переяславі. Таким чином, Всеволодові сини намагалися відновити тріумвірат, що існував у більш ранні часи, щоправда, не всіх представників старших синів Ярослава Мудрого, а лише Ізяславичів і Всеволодовичів. Відверто ображеним почувався в Тмутаракані Олег Святославич, який по старшинству претендував на Чернігівське князівство і всі ті землі, які знаходились під владою Чернігова, - Смоленськ, Ростово-Суздальську землю, Білоозеро та ін.
Першим серйозним випробуванням для нових тріумвірів стала боротьба проти половців. Щойно довідавшись про смерть Всеволода, половці прислали у Київ до Святополка послів, пропонуючи підтвердження умов договору, укладеного з його обережним попередником, а як плату вимагали золото і дорогоцінні подарунки. У відповідь Святополк не знайшов нічого кращого, як кинути нахабних послів у темницю. Оскільки половці вже давно очікували на привід до нападу на Русь, покарання за неповагу до послів не забарилось.
Коли степовики увірвались на Русь, а київський князь усвідомив власну безпорадність, він звернувся по допомогу до князя чернігівського. Намагання Володимира Мономаха переконати жадібного Святополка Ізяславича відкупитись від нападників щедрими дарами успіху не мали. Так само мало результативними були й спроби залучити Олега Святославича до боротьби зі степовиками, адже половці були його союзниками.
Наприкінці травня 1093 р. війська Святополка Ізяславича, Володимира Мономаха та його брата, переяславського князя Ростислава Всеволодовича спробували зупинити половців у битві на березі р. Стугни. Проте результати бою виявились невтішними - руські війська зазнали поразки, загинув князь Ростислав, лише дивом порятувався Володимир. Розсіявши руські дружини, половці пограбували чимало міст і сіл, захопили численний полон.
Скориставшись зі слабкості київського і чернігівського князів, тму-тараканський князь Олег, маючи підтримку степовиків та діючи спільно з братом Давидом, спробував перерозподілити владу на Русі. Війна, що вибухнула в середині 90-х рр., протікала з перемінним успіхом і не приносила відчутної переваги жодній зі сторін. Натомість приходили в занепад міста, слабшала військова потуга князів, половці майже безперешкодно грабували населення. У 1096 р. орда половецького хана Боняка розорила Печерський і Видубицький монастирі, забравши церковне начиння і скарби. У ході князівської уособиці між Олегом Святославичем та його небожем, муромським князем Ізяславом Володимировичем, гине син Володимира Мономаха. Лише з великими зусиллями вдається відстояти володіння Мономахового роду іншим його синам, Мстиславу і Вячеславу. Відстоявши Новгород та відвоювавши Суздаль, Муром і Рязань, сини Володимира Мономаха, врешті-решт, змусили Олега пристати на його пропозицію щодо політичного розв"язання довготривалого конфлікту.
Наступного року, вочевидь за ініціативи Володимира Мономаха, на Русі сталась безпрецедентна подія - уперше в історії Давньоруської держави найповажніші руські князі з"їхались до Любеча, аби облаштувати справедливий порядок і домогтися довготривалого спокою. Згідно з повідомленням літописця, усі прибулі на з"їзд князі були свідомі тієї шкоди, яку несуть на Русь їхні чвари, передовсім послабляючи державу перед небезпекою половецьких нападів. Усі були готові захищати руську землю, а відтак і припинити ворожнечу внутрішню. А спосіб подолання конфлікту було знайдено у закріпленні фактичного стану речей, що на той момент склався у системі князівської влади Київської Русі. Для цього було впроваджено нове поняття князівського володіння - "отчина", а також визначено три такі отчини, а саме: Київ, Чернігів і Переяслав. Тобто отчинами було визнано лише ті володіння, які були згадані в заповіті Ярослава Мудрого як володіння старших синів. Отчини мали й надалі належати лише нащадкам старших Ярославичів, відповідно - Свято-полкові, трьом Святославичам і Володимиру Мономаху. Ніхто, крім нащадків тріумвірату, отчим не одержав. Володіння Ростиславичів й Ігоровичів були класифіковані в якості "Всеволодових роздач", що акцентувало увагу на тимчасовості та умовності їх держання. Визнавши Київ отчиною Святополка, решта князів тим самим визнавала його верховну владу на Русі.
За задумом авторів любецьких ухвал, запровадження нового порядку успадкування влади повинно було надовго втихомирити князівські чвари. До того ж практика полюбовного розв"язання спірних питань припала до душі його учасникам, і князівські з"їзди за участю тримачів отчин - Святополка, Святославичів і Володимира - стають регулярними, майже щорічними.
Щоправда, не бракувало й прикрих непорозумінь. Найбільш помітним з-поміж них було осліплення Давидом Ігоровичем, за мовчазного сприяння київського князя Святополка, Василька Ростиславича. А бажання Володимира Мономаха покарати князів-відступників спричинило облогу Києва, виправу на Давида Ігоровича та волинську війну 1097-1099 рр.
Загалом же, отчичі були задоволені закріпленням за ними домінантного становища на Русі. І на певний час між ними запанував мир, присутність якого зразу ж неприємно відчули на собі їхні південні сусіди. Після 1097 р. мало не щороку руські князі організовують спільні походи в половецькі степи і їхні наслідки позитивно позначаються на спокої руських міст. На зламі XI-XII ст. князям вдається створити своєрідний санітарний кордон на межі Степу із числа самих же степовиків. Так, вздовж південних рубежів Чернігівської, Переяславської та Київської земель було поселено колись небезпечних ворогів - торків і берендеїв, котрі тепер були покликані боронити південні кордони Русі від новоприбулих степовиків. З цією метою на півдні Київської землі, на берегах р. Росі навіть було створено такий специфічний військово-політичний організм, як "Чорний клобук".
Найбільш успішним серед антиполовецьких заходів став похід 1111 р. Прикметно, що при його підготовці й проведенні важливу роль відігравали ідеологічні фактори. Так, за ініціативи Володимира Мономаха, перед виходом у Половецький степ, на березі Ворскли, присутнє серед дружинників духовенство поставило на пагорбі величний прикрашений золотом і сріблом дерев"яний хрест, який цілували на очах всього християнського воїнства руські князі. Такі самоочевидні намагання надати виправі на половців характеру хрестового походу, на думку дослідників, були навіяні повідомленнями про хрестові походи у Святу Землю західноєвропейських рицарів. Перший такий похід 1096 р. увінчався, як відомо, взяттям Єрусалима і створення рицарського королівства. Учасником другого походу був син французької королеви Анни Ярославни, котрий доводився двоюрідним братом Володимирові Мономаху, Святополку й Олегові. А відомості про боротьбу християнських рицарів за звільнення гробу Господнього на Русь приніс ігумен Даниїл, котрий на початку XII ст. побував у святих місцях і поставив там свічку за всю Русь.
Після кількох успішних битв 1111 р. руські дружини пройшли Половецьким степом так далеко на схід, що змусили сина хана Шарукана Отрока емігрувати з 40-тисячною ордою до Грузії, де їх прийняв на службу Давид IV.
Відомості про вражаючі перемоги руських дружин на сході доходять до Візантії, Польщі, Чехії і Риму. Успіхи сприяють піднесенню авторитетів усіх без винятку їхніх учасників. Однак найбільше лаврів захисника Русі дістається Володимирові Мономаху. Князюючи двадцять років у прикордонному зі Степом Переяславі, саме він найбільше доклав зусиль для організації ефективної оборони південних кордонів Русі і саме йому вдалося найтіснішим чином пов"язати досягнуті в протидії з половцями успіхи зі своїм іменем.
Тим часом 16 квітня 1113 р. помирає київський князь Святополк Ізяславич. Його син Ярослав у цей час князював на Волині. І згідно з постановами Любецького з"їзду 1097 р., саме він і мав посісти князівський стіл у Києві, як законний спадкоємець отчини Ізяславичів. Однак повстання в Києві, що вибухнуло після смерті непопулярного князя, перекреслило цю норму. Віче киян закликало на князівський стіл популярного Мономаха. 1, якщо вірити літописцеві, переяславський князь спочатку відмовлявся від кроку, яким би він перекреслив ініційовані ним же постанови Любецького з"їзду. Втім, в умовах розгортання повстання в Києві - погодився.
Перебравшись до Києва, Мономах зробив усе, щоб закріпити у своєму роді й колишні отчини Святополка. Крім старих своїх волостей - Переяславщини, а також земель Північно-Східної Русі, Смоленська та Новгорода він володів тепер і Києвом, і Турово-Пінською землею Мономахи становилися могутніми, що з ними не міг суперничати будь-хто з представників князівських родин Русі. 1117 р. князь Володимир переводить з Новгорода до розташованого під Києва Білгорода свого старшого сина Мстислава, з доволі прозорим натяком на те, хто саме успадкує після його смерті як київський стіл, так і першість на Русі.
На київському князівському столі Володимир Мономах правив 25 років Як і його прославлений дід Ярослав Мудрий, Мономах залишився в історичній пам"яті передовсім як мудрий політик, котрий провадив активну зовнішню політику, опікувався законодавством, був високоосвіченим і навіть мав літературний дар. Подібно до Ярослава, Мономах з власної волі переміщував князів з однієї волості до іншої, не рахуючись при цьому ані з їхнім старшинством, ані з прийнятим порядком заміщення столів. Коли 1117 р. старший небіж Ярослав Святополчич публічно висловив незадоволення діями Мономаха, той зібрав південноруських князів і змусив непокірного визнати його владу.
Щоправда, на відміну від діда, князь Володимир Всеволодович уславився і своїми ратними звершеннями. Власне, як уже зазначалося, його ім"я на Русі стало широковідомим саме у контексті вдалої боротьби з половцями. Загалом князь нарахував 83 походи, в яких він взяв участь. Неперевершеною заслугою Володимира перед своїми підданими було те, що завдяки значною мірою саме його ініціативам Русь була на чверть століття захищена від постійної половецької загрози. Але не лише мечем намагався Мономах захистити Русь. Він дуже пишався тим, що впродовж свого життя уклав майже двадцять мирних угод.
Наслідуючи приклад Ярослава Мудрого, Володимир одружив найстаршого свого сина Мстислава з донькою шведського конунга Кристиною. Доньку Євфимію видав за угорського короля Коломана. Своїх онучок, доньок Мстислава, видав заміж також за членів монархічних родин Європи. Так, Інгеборга була пошлюблена з датським конунгом Канутом, Малфрід - норвезьким Сігурдом, а в другому шлюбі - датським конунгом Еріком. Ще одна донька Мстислава була видана "в греки за цесаря".
Мономах доклав зусиль, аби впорядкувати чинне законодавство, пристосувавши його до нових умов. Зокрема, реагуючи на причини заворушення 1113 р. проти влади Святополчичів, Мономах зібрав на Берестові дружину і тисяцьких та видав кодекс про відсотки. Історики схильні вбачати і в укладенні деяких розділів "Докладної Правди" теж ініціативу Володимира.
Мономах став також єдиним давньоруським князем, котрий залишив по собі зразки високопрофесійних літературних творів, насамперед "Повчання дітям. у цьому творі він не лише представив безпрецедентну спробу написати автобіографію, а й продемонстрував свою тонку душевну ор-н^™лем СЮіаДНИЙ БНУ1РІШНІЙ світ 1 виклав бачення ^гатьох моральна Р 3 уГл^м2Т МИР ° М Монома? ом ""Ні підмурки державної влади т ^^Хп^ Насіупникош Мстиславу Володимировичу, навіть не напружуючи власних сил, підтримувати в державі спокій і порядок й заслужити у вдячній пам"яті нащадків вельми привабливе для державного мужа означення - "Великий". І справді, влада київського князя була загальньоруською, його авторитет як найстаршого князя не заперечувався представниками інших князівських сімей.
у роки князювання старшого з Мономаховичів решта сім"ї також посідала провідні ролі в політичному житті Русі. Так, брати Мстислава сиділи на князівських столах у Переяславі, Турові, Ростові, а сини - Новгороді та Смоленську. Поза межами сімейного впливу Мономаховичів залишалися лише Чернігівська земля, Полоцьк та дрібні волості майбутньої Галицької землі. Але, що вельми важливо, в часи Мстислава Мономаховичі трималися досить солідарно, не даючи жодних підстав своїм конкурентам навіть засумніватися у першості київського князя.
Міцність позицій київського князя дає змогу йому активно виступати на міжнародній арені. Зокрема, він ходить походами на половців, накладає дань на чудь і воює з Литвою. у міжусобних князівських чварах на теренах деяких руських земель Мстислав відіграє роль третейського судді й арбітра.
Київська Русь за наступників Ярослава. Володимир Мономах.Мета. Проаналізувати становище Київської держави за наступників Ярослава, підкреслити складність історичного періоду. Визначити історичне значення Любецького з’їзду, роль Володимира Мономаха як державника. Вчити учнів самостійно здобувати знання. Розвивати вміння працювати з документами та різними джерелами інформації, аналізувати їх, робити відповідні висновки. Виховувати культуру спілкування. На прикладі Володимира Мономаха та його сина Мстислава виховувати почуття патріотизму.
Тип уроку: урок-семінар, урок закріплення та застосування знань, умінь та навичок.
Обладнання: карта “Київська Русь ІХ – ХІ ст.”, схема “Боротьба за владу нащадків Ярослава”, портрет Володимира Мономаха, Мстислава Володимировича, малюнок “шапки Мономаха”.
Очікувані результати. Після цього уроку учні:
набудуть навички самостійної роботи з різними історичними джерелами;
вдосконалять вміння аналізувати історичні документи;
набудуть навички роботи в малих групах ;
навчаться відстоювати свою позицію;
здобудуть навички критичного мислення.
План семінару.
1. Боротьба за владу нащадків Ярослава Мудрого.
2. Любецький з’їзд князів.
3. Володимир Мономах – людина й політик.
Р.Лях “Історія України”,
Д.Дорошенко “Історія України” (ст. 44 – 48),
І.Коляда “Історія України”,
О.Субтельний “Нариси з історії України” (ст. 19 - 22),
І. Крип’якевич “Історія України” (ст. 61 – 64).
Організація семінару.
Склад груп та доручення:
1. доповідач (розкриває суть питання);
2. співдоповідач (підсилює твердження доповідача витягами з документів);
3. асистент (готує необхідні таблиці, схеми, підбирає портрети);
4. опонент (опонує доповідача, задає провакаційні питання).
Приблизний хід семінару.
Розглядяється питання “Боротьба за владу нащадків Ярослава Мудрого.
Доповідач. У 1054 році помер Ярослав Мудрий. Ще за свого життя він поділив свої землі між синами.
Співдоповідач. Ось як літопис описує заповіт Ярослава Мудрого: “Осе я одходжу зі світу сього. А ви, сини мої, майте межи собою любов, бо ви єсте брати від одного отця і однієї матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і покорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж будете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибнете, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тепер же поручаю я, - замість себе, - стіл свій, Київ, найстаршому синові своєму, брату вашому Ізяславу. Слухайтесь його, як ото слухались ви мене, нехай він вам буде замість мене. А Святославу я даю Чернігів, а Всеволоду – Переяславль, а Ігорю – Володимир, а Вячеславу – Смоленськ.
Асистент
вивішує на дошці схему й пояснює, що на схемі зображені лише ті сини й онуки Ярослава, які найактивніше боролися за владу, а в дужках вказано роки перебування на Київському престолі.Ярослав Мудрий (його сини)
Доповідач
(користуючись схемою). У 1068 р. військо Ярославичів зазнало поразки в битві з половцями. У Києві почалося повстання проти Ізяслава. Він утік у Польщу до племінника Болеслава ІІ. Київський престол зайняв полоцький князь Всеслав Брянчиславич. У 1069 р. він був вигнаний військом Ізяслава, якому допомогла Польща.
Незабаром після цих подій почалася міжусобна боротьба за Київський престол: Всеволод і Святослав пішли війною на брата Ізяслава. Ізяслав знову тікає в Польщу. Київський стіл зайняв Святослав. Він намагався наслідувати правління свого батька Ярослава Мудрого. Але був занадто жорстоким, народ не зберіг про нього славну пам’ять. Помер Святослав на 49-му році життя у 1076 р. Похоронений в Чернігові, де правив 20 років. Він став родоначальником князівської династії чернігівських Святославичів (Ольговичів).
У 1076 р. на Київський престол повернувся Ізяслав. 1078 р. Ізяслав загинув у війні зі Всеволодом, який став київським князем. Але в боротьбу включився син Святослава Олег. Правління Всеволода теж не було довгим. Він помер у 1093 р. Князівські усобиці розгортаються з новою силою.
Опонент. Скажіть, будь ласка, а чому сини Ярослава не виконали заповіт свого батька – жити в мирі й злагоді? Що було основною причиною князівських усобиць?
У разі потреби опонет доповнює, що основною причиною князівських усобиць було недосконале престолонаслідування Київської Русі, коли старший син заміняв батька й отримував київський стіл, другий по ньому брат мав сидіти в Чернігові, як у другому по своєму значенні місту, третій – у Переяславі і так далі. Установлювалася ніби черга: коли помре старший князь київський, то його стіл наслідував і переходив до Києва його брат, що сидів перед тим у Чернігові, а не син, бо дядько вважався завжди старший від свого небожа. Коли ж князь умирав, не встигши покняжити в своїй черзі у певному городі, то його сини втрачали право коли-небудь десь князювати. Їх називали “ізгоями”. Але в дійсності цього порядку дуже мало дотримувалися. Вже сини Ярослава почали сперечатися між собою за княжі “столи”, а згодом ці сварки ще побільшали.
Розглядається друге питання – “Любецький з’їзд князів”.
Доповідач. Продовження міжусобної боротьби стало небезпечним для Київської держави. Щоб припинити князівські усобиці, Святополк Ізяславович та Володимир Мономах (князі київський та переяславський) у листопаді 1097 року скликали у Любечі під Києвом князівський з’їзд. У ньому взяли участь чернігівський, смоленський, волинський, теребовльський князі.
Співдоповідач. Ось послухайте, як про цю подію пише літописець.
“Прибули Святополк Ізяславич, і Володимир Всеволодович, і Давид Ігоревич, і Василько Ростиславич, і Давид Святославич, і брат його Олег і зібралися в Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: “Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчину свою… І на цім вони цілували хреста: “А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чесний хрест”.
Доповідач узагальнює значення Любецького з’їзду.
Асистент
за розповіддю доповідача малює на дошці схему:
Опонент.
Чи сприяли князівські з’їзди припиненню усобиць?
(Опонент має бути готовим відстояти обидві позиції і зав’язати дискусію).
Аргументи щодо негативної оцінки князівського з’їзду:
З’їзд закріпив роздробленість Русі (“Кожен хай держить отчину свою”).
Змінивши порядок престолонаслідування відносини між князями тільки ускладнились.
Подібні з’їзди використовували лише для перерозподілу земель. Так, після Любецького з’їзду Святополк отримав Київську й Турівську землю, Олег – Чернігівщину, Давид – Муромщину, а інші ізгої, онуки Володимира Ярославича – Василько та Володарко отримали уділи на Волині й Галичині. Переяславщину, Смоленщину, Ростовщину й Новгородщину віддано Володимиру Мономаху, Волинь – Давидові Ігоревичеві. Але тільки що склалася ця угода, як сам Святополк і Давид Ігоревич схопили Василька, без жалю осліпили й так пустили додому. Знову почалася війна, яка тривала 3 роки і скінчилася з’їздом князів у Вятичеві. На цьому з’їзді відібрали в Давида Волинь і віддали її Святополкові.
Розглядається третє питання – “Володимир Мономах – людина й політик”
Доповідач. У 1113 р. київське віче на князівський стіл запросило Володимира Всеволодовича Мономаха. Він був сином Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Константина Мономаха Анастасії. Саме від родового імені матері Володимир прозваний Мономахом. Став він великим князем київським у 60 років.
Асистент вивішує портрет Володимира Мономаха, за розповіддю доповідача складає схему “Володимир Мономах”.
Доповідач. За часи його правління на Русі відновилася одноосібна князівська влада.
Мономах здійснив 83 великі походи, 19 разів укладав угоди з половцями, полонив 300 половецьких князів.
Співдоповідач. Ось, як про це він пише у своїх “Повчаннях”.
“…А всіх походів я зробив вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших. І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять…”
Доповідач. Мономах удосконалив управління державою, вніс зміни й доповнення до “Правди Ярославичів”. Він захищав права селян, обмежив сваволю лихварів.
Співдоповідач. “Бояри, що дали кому-небудь в борг, не мають права перетворювати боржника, що не сплатив борг, у раба…
Лихварі не мають права брати великі рзи (відсотки) за борги.
Податі (податки) городян зменшуються…”
А в “Повчаннях” Володимир Мономах навчає дітей: “Усього ж паче – убогих не забувайте, але наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступіться самі, а не давайте сильним погубити людину…”
Доповідач. Мономах зосередив у своїх руках ¾ руських земель. Він рішуче відстоював кордони від зазіхань інших князів.
Співдоповідач. “1116 року до Мінська ходили ми на Гліба Всеславича, бо він людей у нас був захопив . І Бог нам поміг, і здійснили ми своє задумане. 1117 року ходили ми до города Володимира на Ярославця Святополковича, не терплячи лиходійства його”.
Доповідач. З ім’ям князя пов’язують “шапку Мономаха”, нібито отриману ним від візантійського імператора, якою коронували всіх московських князів.
Асистент вивішує на дошці малюнок “шапки Мономаха”.
Доповідач. Наприкінці князювання Володимир спробував передати власний досвід правління нащадкам. Результатом його міркувань стало “Повчання дітям”. Помер у 1125 році на 73-му році життя. Похований в Києві у соборі Святої Софії.
У результаті роботи асистента на дошці з’являється схема:
Опонент. 1) Чому саме Мономаха запросили кияни в 1113 р. на Київський престол?
(Освічений, обдарований князь. Отримав ряд блискучих перемог над половцями: 1103, 1107, 1111. Став ініціатором з’їздів князів).
– Чому часи правління В.Мономаха прирівнюють до часів правління Я.Мудрого?
(Обидва припинили усобиці, встановили одноосібну владу. Я.Мудрий створив звід законів, В.Мономах їх доповнив. В обох були сильні династичні зв’язки з правителями європейських держав. Час правління обох – час миру, внутрішніх гараздів і розквіту).
Розглядається четверте питання – “Мстислав Володимирович”.
Доповідач. Наступником Володимира Мономаха на київському столі став його син – Мстислав, син англійської королівни Гіти. Двадцятилітнім юнаком батько направив сина управляти Новгородом, після його ростовського князювання. Він брав активну участь у приборканні Олега Святославича, який прагнув переділу земель, розгромивши його дружину у битві на р.Клязьмі.
Наслідування Мстиславом київського столу не викликало ніяких заперечень з боку дворянства, бо він вже був однією з найважливіших постатей у житті Київської держави.
На київському столі Мстислав продовжував політику батька:
зміцнював свою владу, приборкував непокірних князів;
багато будував (Андріївська церква Янчинного монастиря – 1131р., Успенська церква);
розширив міжнародні зв’язки (зятями Мстислава були: імператор візантійський, принц норвезький, принц датський та королевич угорський; сам князь був одружений зі шведською королівною Христиною, потім брав шлюб з дочкою половецького хана Тугоркана).
Смерть Мстислава 15 квітня 1132 року поклала край могутності династії Мономаховичів.
У середині ХІІ ст. за київський стіл розпочали боротись онук Володимира Мономаха – Ізяслав Мстиславич, його дядько – син Володимира Мономаха – ростово-суздальський князь Юрій Долгорукий та другий син Володимира –Ярополк.
Згодом цю боротьбу продовжили їх спадкоємці. У 1169 р. володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський вчинив страшний розгром Києва та його розорення, спаливши місто та знищивши велику кількість населення. З цього моменту Київ втратив своє значення як центр руських земель. З 2-ої половини ХІІ ст. розпочинається новий період в історії Руської землі – існування удільних самостійних князівств.
Опонент. Чому занепав Київ, а разом з ним і Київська держава?
(Питання виноситься для обговорення всім класом. Це є своєрідний підсумок уроку).
Учні мають визначити такі причини:
Перетворення умовного земельного володіння у спадкове земельне володіння бояр та князів.
Економічне та військово-політичне зміцнення удільних князівств.
Поява нових економічних та політичних центрів, ріст суперництва між ними та Києвом.
Подальший етнічний розвиток земель, процес розвитку народностей у різних частинах держави.
ІІ. Оцінювання діяльності учнів.
ІІІ. Домашнє завдання.
Повторити § 15 – 24, підготуватися до підсумкового уроку.
Далекоглядний, досвідчений, виважений і розсудливий політик, талановитий полководець, доблесний воїн, справжній господар своєї землі, найвидатніша фігура на політичній арені Київської Русі в першій чверті XII ст. Правив розумно і справедливо.
" Він (Володимир Мономах) був вродливим, очі в нього були великі, волосся рудувате й кучеряве, лоб високий, борода широка.На зріст не дуже високий, але міцний тілом і не дуже сильний" (так описував зовнішність князя російський історик В. Татіщев).
Завдання:
-- опрацювати параграф § 13 і матеріал блога, виписати і вивчити:
-- Володимир Мономах – коротко ім’я, коли і внаслідок чого прийшов до
влади в Києві
-- напрями внутрішньої політики Володимира Мономаха
-- що таке Статут Володимира Мономаха, його дата, зміст, значення
-- що таке «Повчання дітям», коли написане, зміст, значення
-- напрями зовнішньої політики Володимира Мономаха
-- ім’я -- Мстислав Володимирович
-- коли розпочався процес роздробленості
-- причини роздробленості Київської Русі
-- опрацювати документи після параграфа і відповісти на питання
-- усно відповісти на питання
-- повторити – феодальна роздробленість, причини, наслідки
Народився 1053 р. в Києві, був сином князя Всеволода, онуком Ярослава Мудрого. Мати його Марія - гречанка, дочка царя візантійського Костянтина IX Мономаха. Через рік сім"я князя Володимира переїхала до Переяслава. Змалку його привчали до військової справи. Улюбленим заняттям було полювання на диких звірів. Батько Володимира був освіченою людиною свого часу, любив книги, багато читав, знав п"ять іноземних мов. Володимир змалку ходив у військові походи, очолюючи батькову дружину, у 1068 році брав участь у битві з половцями. Володимир шістнадцять років князював у Чернігові аж до 1093 року, до смерті батька, який князював у Києві після смерті князя Ізяслава.
Після смерті 16 квітня 1113 р . великого князя Святополка київський стіл, згідно з ухвалою Любецького з’їзду князів, мав перейти до його сина Ярослава. Однак кияни, невдоволені політикою Святополка , який за допомогою лихварів наживався на спекуляціях і відбирав майно у заможних людей, підняли повстання. В ньому взяли участь ремісники, торгівці, знедолені. Почалися грабунки й розправи. Бояри і міська верхівка звернулися до Володимира Мономаха з проханням посісти київський стіл. 20 квітня 1113р. він з’явився до столиці, де «з честю великою» був зустрінутий духовенством, боярами, міщанами. Повстання припинилося.
Володимир Мономах (1053—1125рр.) – великий київський князь від 1113р. . Онук Ярослава Мудрого. Ініціатор Любецького з’їзду 1097р . Виступав за припинення князівських міжусобиць. Здобув славу і авторитет успішною боротьбою проти половців (1103 р., 1109 р., 1111р.). Усього здійснив 83 великі походи, узявши в полон 300 половецьких ханів .
Відіграв велику роль в укріпленні кордонів та спорудженні оборонних укріплень на півдні по річках Сула, Рось та Дніпро. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель, зосередивши в своїх руках 75% її теренів. Затвердив новий збірник правових норм – “Устав”. Автор пам’ятки давньоруської літератури “Повчання дітям”, у якій закликав до об’єднання всіх давньоруських земель та до злагоди.
Володимир Мономах:
Навів порядок у Києві
Обмежив свавілля лихварів
Підкорив своїй владі всіх князів,поклавши
Край князівським міжусобицям.
Проводив виважену політику, підкоривши удільних князів
Зміцнив позиції великокнязівської влади
Своєю діяльністю сприяв припиненню князівських усобиць
Відновив централізовану монархію, знову зібрав усі українські землі, крім Галичини, подолав суперечки і домігся миру і спокою на Русі
Значно поповнилася державна скарбниця
Внутрішня політика Володимира Мономаха
Зменшив лихварські відсотки, обмежив свавілля лихварів
Обмежив права багатих над селянами.
Дбав про покращення становища міських та сільських низів
Сприяв зміцненню політичної єдності держави
Зміцнив позиції Київської держави, дипломатичними методам, військовою
Силою домігся визнання своєї влади практично всіма князями
Продовжив удосконалення управління державою
Розробив "Статут", або доповнення до юридичного кодексу законів
"Руська правда"
Відродження переживала столиця держави — місто Київ, де 6yло
Споруджено міст через Дніпро, нові храми, чимало інших будівель
Централізація держави сприяла соціально-економічному розвитку:
Розвивалося сільське господарство й ремісниче виробництво,
Пожвавилася торгівля, виникали нові й розбудовували старі міста -- йому вдалося на деякий час відновити в повному обсязі державу Володимира
Великого і Ярослава Мудрого
"Статут" Володимира Мономаха (1113р.)
"Статут" — це доповнення до юридичного кодексу "Руська правда".
Це збірник законів, що врегулював правове становище міської бідноти та залежних селян Київської Русі, полегшив їхнє становище.
1. Обмежив діяльність лихварів:
Установив єдиний відсоток за взяті у позику гроші
Обмежив лихварські відсотки за борги
Боржник, який сплатив 50% річних за три роки, звільнявся від сплати
Основної суми боргу
Бояри, що давали комусь у борг, не мали права перетворити
Платонеспроможного боржника на раба
2.Обмежив діяльність адміністрації, що спричиняла зубожіння міст і зниження життєвого рівня людей.
3. Було регламентовано питання спадкоємства
4. Обмежив діяльність землевласників:
Дещо полегшив становище селян-смердів;
Обмежив застосування рабської праці у господарстві;
Дозволив закупам подавати скарги на своїх панів.
Висновки
1. Як видно зі "Статуту", Володимир Мономах турбувався про інтереси всього суспільства, намагався не допускати зловживань з боку князівської адміністрації, представників заможних верств стосовно бідних і залежних людей.
2. Він сприяв, щоб у державі був мир і спокій, не було народних повстань.
Повчання дітям" Володимира Мономаха (1117р.)
Це літературна пам’ятка, духовний заповіт нащадкам, як зберегти державну єдність країни, в якому викладено досвід і мудрі житейські поради. Це заповіт, де князь доводить, що жити слід у злагоді зі своєю совістю, творячи добро й благочестя, бути вихованим, ввічливим, доброзичливим.
Володимир Мономах повчав своїх дітей, як справедливо правити, діяти на користь людей і держави, щоб рідний край зріс, зміцнів, став могутнім.
Докладно розповідає про своє життя і наказує синам добре пильнувати свої обов"язки перед підданими:
Не давати "сильним" погубити людину
Убогих не забувати, нагодувати і подати сироті
Заступитися за вдовицю
Нікого не вбивати
Гордості не мати ні в серці, ні в умі
Старих шанувати, як батька, а молодих — як братів
Берегтися брехні, п"янства, бо погибає душа і тіло
Шанувати гостя чи простого, чи знатного
Не забувати того, що знаєте, а чого не знаєте — научатися
Потрібно творити добро для людей, керуватися засадами християнської релігії та моралі, бути милосердними, справедливим» дбати про державу, про добру славу перед своїми і чужими. Будучи великим працелюбом, він і дітей привчав до цього: "Нехай не застане вас сонце в постелі!".
У Володимира Мономаха було 11 дітей, двоє з них потім стан київськими князями - Мстислав Великий і Юрій Долгорукий.
Зовнішня політика
1.Здійснював успішні походи проти половців (провів понад 80 походів), з якими підписав понад 19 мирних угод. Свого сина Юрія він навіть одружив із дочкою одного з половецьких ханів.
2.Зблизився з Візантією, Скандинавією, Західною Європою через налагодження династичних зв"язків:
Його сестра вийшла заміж за германського імператора
Дочка — за угорського короля
Сам князь був одружений з дочкою англійського короля
Його син — з дочкою шведського короля
Одна з дочок стала дружиною візантійського імператора
інша — угорського короля
Період його правління називають періодом розквіту Київської Русі після тривалих міжусобиць. Він "освятив Руську землю, мов сонце..., слава про нього пройшла по всіх землях". Його характеризували як працьовитого, милосердного князя, який вірний слову і керувався засадами християнської релігії та моралі. Протягом значного часу він залишався недосяжним ідеалом мудрого правителя - який значно зміцнив державу, усунув внутрішні суперечності, не дозволив розпастися Русі на окремі князівства, який об"єднав і зміцнив Русь. Був ініціатором скликання князівських з"їздів, усіляко намагався примирити князів, припинити усобиці, щоб мир і злагода панували на Русі. Помер у і 1125 році на 73-му році життя, похований у церкві Св. Софії. Ростов, Володимир на Волині, Туров), слухалися його і за першою вимогою ходили в походи.Мстислав підтримував існування стабільної централізованої держави. У своїй внутрішній і зовнішній політиці дотримувався заповітів батька. Мстислав здійснив кілька успішних походів на половців, загнавши їх за Дон і Волгу.
Здійснював походи проти Литви, чудських племен. Встановив дружні відносини з Візантією. В країні було стабільне економічне і культурне піднесення. Побудував у Києві кілька соборів і церков. Зміцнив династичні зв"язки з західними країнами, видавши чотирьох дочок заміж за іноземних володарів (візантійського імператора, принца норвезького, датського принца та угорського королевича). Сини його були одружені з польською та чеською принцесами. У країні не було суперечок, міжусобних воєн, ворожнечі, загальної недовіри, а панував порядок і дисципліна. Тому й називали Мстислава Великим.
Він був останнім єдиновладним правителем Київської Русі. Після його смерті держава вступила в добу роздробленості.
Однак навіть титанічні зусилля таких талановитих правителів, як Володимир Мономах і Мстислав Великий, не змогли запобігти роздробленості Русі на окремі удільні князівства. До цього призвели як відносна слабкість центральної влади та відсутність усталеного порядку престолонаступництва, так і насамперед те,що в межах великої імперії були насильницьки об’єднані території, які різнилися за кліматичними умовами та рівнем економічного й суспільного розвитку, були населені різними етносами, які мали власні культурні й ментальні традиції.
Поширення приватної власності збільшувало прошарок заможних землевласників, інтереси яких дедалі менше збігалися з інтересами центральної влади.
Уже в 30-х роках XII ст. розпочався процес відособлення земель- князівств.
